Кіборг Стовбан: Під ногами були чеченці, над головою - сепари

КИБОРГИ ВЫСТОЯЛИ ! НЕ ВЫСТОЯЛ БЕТОН. Горстку вчерашних менеджеров, слесарей и юристов, за их стойкость, сам же противник назвал киборгами. Двести сорок два дня героический обороны терминалов аэропорта. Сотни орков, начиная от местных люмпенов и заканчивая элитой российского спецназа, перекрошены в пыль... Люди выстояли, не выдержал бетон. Слава выжившим и вечная память павшим защитникам маленького плацдарма, большой страны! Алексей Петров ---------------------------------------------------------------------------------------------------------- Кіборг Стовбан: Під ногами були чеченці, над головою - сепари Вони були в донецькому аеропорту останніми. Кілька десятків українських кіборгів, які тримали оборону ДАП в найважчі дні і ночі, під майже безперервними обстрілами, поки обороняти вже стало нічого - російським військам залишилися тільки руїни. Тримали оборону 242 дня. Кулеметник 80-ї бригади Станіслав Стовбан був одним з українських кіборгів. Напівзруйнований аеропорт він захищав більше тижня, потрапив під завали після підриву терміналу, втратив ногу, два тижні його утримували в полоні бойовиків. А через півроку після обміну, встановивши протез, підписав контракт з ЗСУ, щоб повернутися на передову. В інтерв'ю ЛІГА.net, присвяченому другій річниці ДАП, легендарний кіборг розповів, які дні в донецькому аеропорту були найстрашнішими, хто протистояв українським військовим і як не діяло командування. - Ви провели в аеропорту останні, найстрашніші дні. Як ви потрапили в ДАП? - У зону АТО я був мобілізований. Завжди хотів в армію, служити за контрактом, зараз я так і роблю. А на той момент я в армію пішов добровільно, але по мобілізації. Потрапив в 80-у бригаду ВДВ, і в її складі в'їхав в аеропорт. Людей, які поїдуть в ДАП, набирали на добровільних засадах: хоче - не хоче. Там потрібні були люди мотивовані. Це була крайня велика ротація в донецький аеропорт, в ніч з 12 на 13 січня. Може, ви знаєте, спочатку там були заїзди через сепарські блокпости, хлопців перевіряли і тому подібні речі. А я заїжджав вже після цього. Перша ротація з боєм. - Як так виходило, що про ротації з бойовиками домовлялися? - Не знаю, навіщо це робилося. Але факт залишається фактом. Пояснення були наступними: найсерйозніші втрати серед наших хлопців були, коли вони заходили в аеропорт, осколками з броні збивало буквально. А коли вони заходили без бою, то втрат не було. - Це зрозуміло. Але якою була мотивація бойовиків? - Для сепарів мотивація була наступною: вони нас запускали без бою, без обстрілів, але з їхнього боку вимога була - лімітований боєкомплект. Не заїжджати, скажімо, більше ніж з чотирма магазинами на одну людину. Для нас це по факту не було великим плюсом. - Що було з аеропортом, коли ви туди приїхали? - Тоді ще термінал аеропорту тримався. Наші сили повністю контролювали новий термінал і вишку. Якраз коли я туди заїхав, вишка і впала. Її довбали вже довго. Заїжджали дві пари танків Т-90 (російський основний бойовий танк - ред), це точно, ми на власні очі бачили. Виїжджали попарно: пара відстрілялася, замість них - нова пара. Так кілька днів вони цю вишку розстрілювали, і вона не витримала. - Кіборг Федір Місюра розповідав ЛІГА.net восени, як в дірки між терміналами налізли бойовики і час від часу вигукували щось з кавказьким акцентом. З ким ви воювали: з місцевими сепаратистами, російськими кадровими військовими, з найманцями? - Був момент, коли ми сиділи в терміналі, як в бутерброді. Під нами, в підвальному приміщенні, на цокольних поверхах були чеченці. Коли танки розбили стіну терміналу, зверху зайшли сепари через пробоїну в стіні. А ми посередині, перший-другий поверх. Що в аеропорту були чеченці, ми знаємо точно. Це відчувалося і по манері, як вони працюють, і по голосу, коли вони з нами намагалися спілкуватися. З того, що я також знаю особисто, були російські кадровики: як мінімум, спецпідрозділ Вимпел (група спецпризначення ФСБ - ред). Аж до того, що ми знаходили їх двохсотих, зрізали шеврони. Ну, і самі сепар: батальйон Схід, вони нас потім в полон і взяли. - Які дні в аеропорту були для вас найскладнішими? - Я потрапив на такий період: з 13 січня почалися серйозні бої. Всі дні непросто було, ал ... Розумієте, людський організм - дуже цікава штука. Я б ніколи не повірив, що таке можливо, але насправді складно і страшно тільки в перші два дні. Потім звикаєш. Аж до того, що наші хлопці ходили собі чай заварювали буквально під обстрілами, під рикошет. Людина розслабляється, тому що організм не витримує такого інтенсивного навантаження в принципі. Було складно, але адаптувалися. - Скільки бойовиків було проти вас в останні дні? - У терміналі була збірна солянка: з 90-го батальйону були хлопці, і саперно-інженерної 91-ї бригади, і 80-ї бригади, 95-ї. Всі, коротше. В цілому в різні періоди наш контингент коливався в середньому від 65 до 40 осіб в самому кінці. Коли я заїхав, було 67 осіб. За сепарів я навіть не скажу. Це дуже складно оцінити. Єдине, коли я був в полоні, мені особисто сказав чоловік, що приходив нас допитувати, що в останні дні бою співвідношення їх двохсотих і наших було 20 до 1. - 19-20 січня в аеропорту сталися два вибухи, і "бетон не витримав". Від ДАП практично нічого не залишилося, тільки руїни. Як це все відбувалося? - Почалося все з того, що нас 18 січня не змогли розблокувати. Тоді була проведена операція з деблокади донецького аеропорту, в трьох різних напрямках були проведені штурми, але всі три - невдало. Це був штурм на Спартак, на путилівський міст, третій напрямок не пам'ятаю. Вони були відбиті, і ми зрозуміли, що нас так просто звідти не витягнути, евакуації не буде. Приготувалися до оборони. Це останнє, що нам залишалося. Коли я був в полоні, мені особисто сказав чоловік, що приходив нас допитувати, що в останні дні бою співвідношення їх двохсотих і наших було 20 до 1 І стався перший вибух. Це було 19 січня приблизно о четвертій вечора. Він був несильний. Я взагалі не знаю, для мене загадка, вони спеціально влаштували вибух або це вийшло випадково, тому що не весь заряд відразу здетонував. Під нами в загальному було закладено три тонни тротилу. Першими здетонували 700 кг, - так мені говорили в полоні на допиті, коли мізки промивали. Сили, звичайно, не вистачило. Просто провалилася підлога в північному залі терміналу. З нашого боку було без жертв. Кілька людей потрапили під завали, але ми їх відкопали. Не останню роль зіграв Ігор Зінич (легендарний медик з позивним Псих - загинув під завалами ДАП в останній день оборони - ред). Він першим після вибуху взяв все в руки, організував оборону. Ми насипали якісь барикадки, тому що там вже ніякого укриття не залишалося, по можливості витягали з завалу боєкомплект і приготувалися до подальшої оборони. 20 січня приблизно о шостій ранку, тільки почало світати, вони пішли на штурм. Вони думали, що нас після вибуху вже немає, але ми їх добре зустріли. Штурм тривав вісім годин, до другої дня. З нашого боку було майже без втрат. Тільки вони почали відступати, бій припинився, 20 хвилин тиші, - другий вибух. І все. Далі вже всі ці сумні події. Повністю обвалилися перекриття на всіх поверхах. Ми потрапили під завал. - Вас теж придавило плитою, і в результаті ви втратили ногу. - Так. Перше поранення я отримав 15 січня, але незначне: по дотичній куля в ногу зайшла. А серйозне поранення я отримав, коли потрапив під завали. Мені придавило обидві ноги. Я пролежав там всю ніч. - Після цього ви потрапили в полон. Як ви думаєте, можна було цього уникнути, якби командування організувало для кіборгів зелений коридор? - Знаєте, що за слово характеризує наше командування в ці останні дні? Бездіяльність. Недієздатність, я б навіть сказав. Але я думаю, вони не могли: операція з деблокади 8 січня була повністю провалена. Всі три штурми, які повинні були вирівняти лінію фронту і дати нам коридор для виведення, були відбиті. Напевно, нас звідти не можна було забрати ніяк. Звичайно, варіанти були: можна було підтягнути техніку з 93-ї бригади, яка там залишалася, багато зробити, але цього ніхто не робив. Альтернативи полону, в який ми потрапили, не було ніякої. Я на той момент вже втрачав свідомість. Наскільки я знаю, Толя (Анатолій Свирид з позивним Спартанець, інтерв'ю з ним вийде на ЛІГА.net найближчим часом, - ред.) пішов з ними домовлятися. І у нього вийшло. Єдиною альтернативою цьому була тільки смерть всіх. - Як з вами поводилися після того, як ви потрапили в полон? - Я був у відносно непоганих умовах. Хлопців, які були на ногах, з легкими пораненнями, відправили в підвал СБУ (в окупованому Донецьку, - ред.). А нас, важких - це були я, Остап Гавриляк, Ваня Шостак і Макс Кривошапко, - винесли з терміналу, повантажили і доставили в донецьку травматологію. У мене не повернеться язик сказати, що я був в полоні. По-перше, мені надали медичну допомогу, мені зберегли одну ногу. Через два тижні нас звільнили. - Вас називають кіборгом-легендою: незважаючи на важке поранення і ампутацію ноги, вам вдалося не тільки відновитися, але і повернутися в строй, підписати контракт зі Збройними силами України. - Після обміну я потрапив в київський шпиталь. Про це можна багато говорити. Ніколи не думав, що у нас в країні такі люди. Волонтери, медперсонал... Я в госпіталі повірив в людей. Потихеньку відновився. Поставили мені протез, другу ногу зібрали до кінця. І я повернувся на службу. В кінці липня 2015 року підписав контракт до кінця особливого періоду - схоже, це на все життя. Спочатку служив у своєму рідному третьому батальйоні 80-ї бригади, пізніше це був 122-й окремий аеромобільний батальйон. Потім по ряду обставин був змушений змінити місце служби. І зараз я служу в навчальному центрі ВДВ в Житомирі інструктором. А реабілітацію ніяку я ніколи не проходив. Просто було величезне бажання ходити і служити в армії. От і все. Валерия Кондратова #героїато #ато_украина #патриоты #патріоти #ukraine #україна #украина #Война #Армія #Війна #АТО Більше фото шукайте за посиланням: https://plus.google.com/u/0/+%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2/posts/a5pkkX3EF3A?pid=6377690875376992674&oid=100268813084839566564